Звіт з Венеційського кінофестивалю — «Бруталіст»: коли американська мрія тріскає по швах
Що відбувається, коли американська мрія не справджується? Це запитання лежить в основі нового амбітного фільму, представленого в конкурсній програмі Венеційського кінофестивалю 1 вересня. Якщо більшість історій зосереджені на витривалості та фінальному успіху, то амеріканський режісер Брейді Корбет цього трьох із половиною годинного полотна з 15-хвилинною перервою, вирішив дослідити сам міф мрії — і те, що трапляється, коли людину змушують залишити країну, а не досягти в ній вершин.
Це фільм не для всіх. Він не розважає у традиційному голлівудському сенсі — натомість змушує думати. Один із тих творів, які породжують більше запитань, ніж відповідей. Але не подумайте, що це лише інтелектуальна вправа — це епічна історія, що охоплює багато років і кілька країн, і вона тримає увагу.
«Бруталіст» досліджує зв’язок між повоєнною психологією та архітектурою того часу через історію угорського єврея, який пережив Голокост і емігрував до США.
У центрі стрічки — Ласло Тот, талановитий архітектор, що прагне розпочати нове життя. Вже з перших хвилин глядач поринає в атмосферу його втечі від фашизму й відчайдушної надії на свободу в Америці. Одна з найінтенсивніших вступних сцен в історії кіно передає хаос світу через какофонію звуків та образів. Сумний і щемкий лист від дружини й племінниці, яких Ласло залишив у Європі, створює атмосферу туги, надії та жертви.
Спочатку ми щиро віримо в мрію Ласло про краще життя, але фільм швидко розвінчує ці ілюзії. Яскравим символом цього стає перевернута Статуя Свободи — потужний образ, що з'являється і на постері фільму — як передчуття того, наскільки жорстокою може виявитися «земля можливостей».
Персонаж Ласло є своєрідним зібраним образом реальних піонерів бруталізму, які зазнавшись критики з боку консервативних кіл, намагались зберегти своє художнє бачення. Ласло змушений боротися з обмеженнями, якi накладає на нього його заможний меценат Гаррісон Ван Бюрен. Актор Ґай Пірс майстерно передає іронію цього персонажа — чоловіка, який вимірює власну цінність через багатство, володіння та владу, хоча за цією зовнішньою впевненістю криється глибока невпевненість у собі. Ван Бюрен вважає себе благодійником, але його «щедрість» виявляється зверхньою та умовною, лише підсилюючи ті самі владні механізми, від яких Ласло намагається втекти.
Фільм насичений символами та метафорами, вплетеними в наратив так природно, що лише з часом глядач усвідомлює масштабність історії. Ласло тут — втілення митця, що залежить від фінансування і змушений боротися за своє бачення з его багатих патронів, які самі не мають ані смаку, ані таланту. Здається, Брейді Корбет говорить і про себе.
Недарма саме архітектура стала тлом для цієї історії. На відміну від інших мистецьких форм, архітектура потребує замовлення чи інвестицій, адже вона пов’язана з матеріалом, простором, командною роботою — і з практичними потребами суспільства. Її складно реалізувати без сторонньої участі.
Корбет знає, про що говорить. Попри молодий вік, і він, і Едрієн Броуді, акий зiграв головну роль, мають за плечима довгу кар’єру — обидва починали як актори, коли були ще дітьми. Броуді здобув світове визнання, ставши наймолодшим володарем «Оскара» за головну роль у «Піаністі» Романа Поланскі. А от Корбет, попри роботу з такими режисерами як Ганеке та фон Трієр, не вважав себе актором. Вирiшивши стати режисером, вiн підписав контракт на свій дебютний фільм «Дитинство лідера» про становлення фашiстського лiдера, коли йому ще не виповнилось 25 років. Знайти фінансування на такий незалежний проєкт було надзвичайно важко.
Та фільм не лише потрапив до конкурсної програми секції «Горизонти» Венеційського кінофестивалю, а й здобув дві нагороди: за найкращий дебют і найкращу режисуру. Дивлячись на фото з церемонії нагородження 25-річного режiсера на Венiцеанському фестивалі у 2015 році, неможливо не згадати фінальні сцени з фільму «Бруталіст», де вже літній Ласло присутній на персональній виставці на Бієнале сидячі у інвалідному креслi замислюється над тим, чи були виправдані всі жертви, через які він пройшов у житті заради досягнутого. Водночас важко не задуматися, через які випробування довелося пройти самому режисерові. Пізніше він зізнався, що ця перемога була для нього особливо значущою: «Це була грошова премія, а отже — змога написати сценарій для Vox Lux. Бо після Дитинства ми залишилися просто без копійки».
«Бруталіст» структуровано майстерно — як і однойменна архітектура: монолітно, безкомпромісно, з чіткою політичною позицією. Тривалість у три з половиною години, масштабна операторська робота, сміливий монтаж — усе це створює відчуття не просто фільму, а бетонної структури, що давить, вражає, не залишає байдужим. Музика лише посилює цей ефект: індустріальні звуки, гуркіт металу, важка механіка — поруч із піднесеними оркестровими темами.
Це фільм, що залишає слід. Як і хороша архітектура — не завжди зручна, але така, яку не забудеш.
Лєна Бассе, Венеція, 2024
