Блискуча стрічка Ільдіко Еньєді «Безмовний друг» щойно розкрилася перед глядачами Венеційського кінофестивалю. Це витончено-поетичне кінополотно розповідає історію дерева ґінко, чиї корені й гілки вплітаються у три різні сюжети, що відбуваються в одному німецькому університетському ботанічному саду протягом різних епох. Непорушне, прекрасне й водночас трішки моторошне, дерево постає як мовчазний свідок майже двох століть людської історії.

Думка про те, що рослини здатні мислити, не нова, проте, можливо, вперше саме кінематограф наділяє голосом цю нелюдську істоту, яка споглядає розвиток суспільства — передусім еволюцію стосунків між чоловіками та жінками. Від перших проблисків фемінізму у XIX столітті, коли жінкам дозволили здобувати вищу освіту, крізь буремну сексуальну революцію 1970-х і до сучасності, де рівновага між науковцями обох статей видається вже майже природною, дерево стоїть як тиха пам’ять, як жива тінь історії. Кожна епоха у фільмі намальована власною палітрою кіномови: від стриманої чорно-білої класики XIX століття — через вибухові барви та ритми 1970-х — до сучасної, майже прозорої вишуканості.

У фіналі відкривається таємниця: ґінко виявляється жіночим. Його «плідність» народжується з ніжного, майже абсурдного жесту — пилок чоловічого дерева, «сім’я», у ретельно запакованій склянці пересилається науковицею своєму колезі під час ковідної епідемії. З цієї — водночас наукової й інтимної — передачі постає жіночий профіль дерева, образ, сформований співпрацею поколінь.

У головних ролях — Лєа Сейду та Тоні Люн Чіу-вай. «Безмовний друг» — десята повнометражна робота Еньєді, після «Тіла і душі» (2017), відзначеного «Золотим ведмедем», та каннської «Історії моєї дружини» (2021).

І нарешті, найпоетичніший жест — у фінальних титрах усі рослини, що з’являються у фільмі, названі поряд із людськими акторами, немовби вони теж зіграли свої ролі.

Три історії, три години, одна неповторна кінематографічна одіссея.

Лєна Бассе, Венеція, 2025