«День Пітера Хужара»: одна з найкращих прем’єр Sundance 2025

На цьогорічному фестивалі Sundance серед десятків фільмів із гучними заявами та складними структурами найзворушливішим відкриттям стала найпростіша стрічка — «Peter Hujar’s Day» Іри Сакса. Тривалістю всього 76 хвилин, цей фільм складається лише з розмови між двома людьми в квартирі у Вест-Віллідж. Але саме в цій простоті й криється його геніальність.

Інтимний портрет митця і доби

Сюжет відтворює реальну розмову, що відбулася 19 грудня 1974 року між відомим фотографом Пітером Хужаром (Бен Вішоу) та журналісткою Ліндою Розенкранц (Ребекка Голл). Розмова мала стати частиною книги про те, як люди проводять свій день. Хужар із педантичністю митця розповідає про дрібниці: фотосесію з Алленом Ґінзберґом, випадкові зустрічі, думки про роботу й самотність. Із цих, здавалося б, незначних деталей вибудовується вражаюче щирий портрет не лише фотографа, а й цілого покоління нью-йоркської богеми 1970-х.

Мистецтво простоти

Іра Сакс знімає цю розмову майже аскетично, але кожен кадр сповнений тепла та уваги до деталей. Камера повільно спостерігає, як герої п’ють чай, їдять печиво, змінюють одяг, виходять на балкон. Світло падає під іншим кутом, звуки вулиці просочуються крізь вікно. Вони торкаються рук і ніг — ніжно, але без еротизму. Це не просто реконструкція розмови — це спроба відтворити саме відчуття присутності, мить, що зникає, ледь з’явившись.

Дует, у якому мовчання говорить більше

Бен Вішоу створює образ Хужара як людини водночас спокійної та занепокоєної: митця, який сумнівається у власному таланті, але не може не творити. Ребекка Голл відповідає йому делікатністю та теплом — її тиша звучить не менш промовисто, ніж його слова. Їхня розмова нагадує танець — інтелектуальний, емоційний, глибоко людяний.

Ефемерність світла і пам’яті

Коли у 2022 році Розенкранц опублікувала розшифровку тієї розмови як окрему книгу, Хужара вже давно не було серед живих — він помер від СНІДу. Тому фільм Сакса сповнений відчуття втрати: ми дивимося на двох людей, яких більше немає, і водночас бачимо себе — у їхніх жестах, у світлі, у спогадах.

«Peter Hujar’s Day» — це не просто кіно, це спогад про мить, яку вдалося зупинити. І, можливо, саме в цьому — справжня велич мистецтва. Простий фільм про двох людей, які говорять, став однією з найпоетичніших і найглибших прем’єр року.

Лєна Бассе, Санденс