24 травня. Канни.
Останній вечір фестивалю завжди має особливу енергію: суміш втоми, передчуття й тихої тривоги перед оголошенням результатів. Цього року церемонія закриття у Гранд Театрі Люм’єр почалася з моменту, який одразу задав тон вечору.

На сцену вийшла президентка журі Жульєт Бінош у вбранні кольорів французького прапора. Зала зустріла її гучними оплесками. Після дванадцяти днів переглядів і нескінченних дискусій настав час оголосити рішення журі.

Перші нагороди почали задавати ритм вечору.

Спеціальний приз журі отримав китайський режисер Бі Гань. Піднімаючись на сцену, він присвятив фільм своїм дітям - коротка, але дуже зворушлива подяка.

Приз за найкращу чоловічу роль отримав Вагнер Моура. Сам актор не зміг бути присутнім у Каннах, оскільки перебуває на зйомках у Лондоні.

Приз за найкращий сценарій дістався братам Дарденн. Це вже дев’ята нагорода для бельгійських режисерів у Каннах з 1999 року, майже безпрецедентна історія фестивальної відданості.

Далі стався один із перших сюрпризів вечора.

Приз журі отримав Олівер Лаше за фільм «Сірат». Стрічка, що переносить глядача у марокканську пустелю між життям і смертю, стала одним із найрадикальніших і найгіпнотичніших досвідів цього фестивалю.

Але на цьому несподіванки не закінчилися.

Журі вирішило вручити другий Приз журі, цього разу німецькій режисерці Маші Шилінські за фільм «Звук падіння». Піднімаючись на сцену, вона сказала, що присвячує свою роботу режисерам, які були змушені покинути свої домівки і сьогодні не можуть знімати кіно, особливо жінкам-кінематографісткам.

Пізніше на пресконференції вона зізналася: «Коли під час церемонії я почула своє ім’я, мені здалося, що я просто помилилася і почула щось інше. Це було сюрреалістично».

Ще один момент, який викликав справжній вибух емоцій у залі, — приз за найкращу режисуру. Його отримав бразильський режисер Клебер Мендонса Філью за фільм «Таємний агент».

Під час пресконференції він навіть зателефонував Вагнеру Моурі, який не зміг приїхати на церемонію. Журналісти у залі почали аплодувати просто в телефон і актор чув ці оплески через гучний зв’язок. Один із тих маленьких каннських моментів, які неможливо спланувати.

Приз за найкращу жіночу роль отримала Надя Мелліті за фільм «Маленька остання» режисерки Хафсії Ерзі. Це її дебют на екрані, і водночас історичний момент: Мелліті стала першою алжирською акторкою, яка отримала цю нагороду в Каннах.

Велика інтрига вечора

Коли оголосили Гран-прі, головну інтригу вечора стало майже неможливо ігнорувати. Нагороду отримав фільм Йоахіма Трієра «Сентиментальна цінність».

Сам режисер розповів на пресконференції кумедну історію: у фільмі була сцена, де режисеру (його грає Стеллан Скарсґорд) телефонують і повідомляють, що він виграв Гран-прі Каннського фестивалю. Але Трієр вирізав цю сцену з фінальної версії. Тепер він жартує, що, можливо, варто повернути її назад. Трієр також сказав, що виріс із камерою в руках, адже він уже четверте покоління кінематографістів у своїй родині.

І нарешті - «Золота пальмова гілка»

Коли на сцену вийшла Кейт Бланшетт, щоб оголосити головну нагороду, у залі стало тихо. Ім’я переможця прозвучало так, як багато хто підозрював, але все одно сприйняв із хвилею емоцій. «Золоту пальмову гілку» отримав Джафар Панахі за фільм «Проста випадковість».

Для Панахі, який багато років перебував під обмеженнями у своїй країні і продовжував знімати кіно всупереч усім заборонам, ця перемога стала одним із найсимволічніших моментів фестивалю.

І ще один рекорд

Цього року повторилася ще одна цікава тенденція. Шостий рік поспіль компанія Neon придбала фільм, який зрештою виграв Palme d’Or.

Цього разу це знову стрічка Панахі.

Але Neon придбала і ще кілька фільмів конкурсу:

• Sentimental Value— Йоахім Трієр
  • Sirat — Олівер Лаше
  • Alpha — Жюлія Дюкурно
  • Secret Agent — Клебер Мендонса Філью

Фільм Трієра майже напевно стане оскарівською заявкою Норвегії,
Secret Agent представлятиме Бразилію,
а Sirat може бути висунутий від Португалії.

Це означає дуже насичений сезон кампаній For Your Consideration для Neon.

«Як конклав, тільки з шампанським»

Один із членів журі, актор Джеремі Стронг, на пресконференції описав досвід роботи в журі так: «Це як конклав… тільки з шампанським».

І, мабуть, це найточніше визначення того, що відбувається щороку за закритими дверима фестивалю. Бо Канни, це не лише червоні доріжки. Це ще й пристрасні суперечки про кіно, які зрештою вирішують, який фільм стане символом року.

А потім - тиша після останніх оплесків, коли Круазетт повільно повертається до звичайного життя.

Лєна Бассе, Канни