Серцеїду Серце-Джуду – 50!
Відомий британський актор святкує 29 грудня свій 50-річний ювілей
Неймовірно, але одному з найпривабливіших сучасних акторів вже виповнилося п'ятдесят. Так, так, саме тому самому британському красеню, якого в двадцятип'ятирічному віці обрали відразу на роль хлопця, який володіє досконалими даними, у футурологічній драмі «Гаттака» і на роль юнака неземної краси у фільмі «Уайльд», яким божеволів поет вікторіанської епохи. Тепер його можна буде побачити в ролі однорукого Капітана Крюка в казці «Пітер Пен і Венді» і в ролі молодого Дамблдора в іншій кіноказці «Фантастичні звірі: Таємниці Дамблдора». Здається, скоро знаменитим серцеїдом почнуть лякати не лише дітей, але й дорослих. Незважаючи на це, сам Джуд почувається, що називається, у своїй тарілці і схоже, зовсім не збирається журитися з приводу молодості, що пішла. Навпаки, він упевнений у собі зараз, як ніколи. А все тому, що зрілий вік, хоч би як це було дивно, допоміг йому позбутися давнього комплексу «вродливого актора».

Девід Джуд Лоу народився за кілька днів до настання нового 1973 року в передмісті Лондона. Його мама і тато, що обидва виросли в прийомних сім'ях, на той час уже виховували дочку Наташу. Будучи викладачами, вони не лише з дитинства підтримували у дітей потяг до мистецтва, а й надали їм повну свободу у виборі життєвого шляху. Так, вони не противилися рішенню Джуда, який з тринадцятирічного віку вже був членом трупи Національного молодіжного музичного театру, а у шістнадцять років пішов зі школи для того, щоб повністю присвятити себе акторській професії. Тоді ж майбутній актор вважав за краще змінити своє особисте ім'я «Девід» на «Джуд», яке дісталося йому при народженні від батьків, як середнє ім'я. Як свідчить сімейна легенда, так його назвали на честь одразу двох героїв: роману Томаса Харді «Джуд непомітний» та знаменитої пісні «Бітлз» – «Hey, Jude!».

На щастя, Джуд Лоу не помилився із вибором життєвого шляху. За більш ніж 30 років професійної кар'єри британський актор знявся у понад 50 ролях як у кіно, так і на телебаченні. Це, не рахуючи його численних театральних робіт на підмостках найпрестижніших театрів Лондона та Нью-Йорка. Якщо до професійної діяльності додати ще й той факт, що він став батьком шести дітей, народжених від чотирьох жінок, то визначення «плідне», мабуть, найкраще підійде під опис його життя. Не секрет, що приваблива зовнішність та його сексуальність зіграли при цьому далеко не останню роль. Саме цей факт доставляв Джуду Лоу чимало роздумів при виборі ролей, особливо на початку його кар'єри. Йому зовсім не хотілося виявитися актором одного й того ж амплуа.
Ось чому він мало не відмовився від ролі Діккі Грінліфа, золотого хлопчика з «Таланливого містера Ріплі». Коли Ентоні Мінгелла, нагороджений вже на той час Оскаром за найкращу режисуру та сценарій за свій попередній фільм «Англійський пацієнт», запропонував Джуду Лоу роль у новому фільмі, актору було лише 27 років. У цей період він прагнув грати неординарні ролі і тому вважав за краще перевтілитись краще в горбуна, ніж у чергового красеня. На щастя, Джуд вчасно зрозумів, що все ж таки не варто нехтувати можливістю стати частиною акторського ансамблю, що складається з таких молодих і талановитих артистів, як Метт Деймон, Гвінет Пелтроу, Кейт Бланшетт, Філіп Сеймур Гоффман. Отже, гра Джуда Лоу в «Таланливому містері Ріплі» була високо оцінена як глядачами, так і критиками. New York Times назвала його «неймовірно талановитим» актором, який «крім того, що, приголомшливо красивий, зумів наділити свого героя, Діккі, маніакальною, дратівливою силою маніпулювання, що поширюється на всіх, хто оточує його, незалежно від статі».

Схоже, що згодом Джуд Лоу навчився використовувати свою чарівність і сексапільність для створення таких неординарних персонажів, як Ленні Беллардо, героя телесеріалів «Молодий Папа» та «Новий Папа». Автор цих серіалів, Паоло Соррентіно, який запросив Джуда Лоу на роль американського Папи, побачив у британському акторі саме ті риси, які були потрібні його герою. Під час моєї зустрічі з Паоло на Венеціанському кінофестивалі 3 роки тому італійський режисер пояснював свій вибір тим, що йому було важливо, щоб Ленні Беллардо був не лише молодим, а й красивим. У той же час, очевидно, що розум Римського Папи не був би зайнятий думками про власну красу. На думку Соррентіно, Джуд Лоу ідеально підходив на цю роль, саме тому, що він не тільки сам не фокусується на власній красі, а й не вважає її особливою гідністю. Паоло розповідав: «Джуду треба постійно нагадувати про те, що він вродливий. До того ж, у ньому чудово поєднуються дитяча безпосередність та цікавість з інтелектом дорослої людини. А ще, в ньому є такі якості, як доброта, уміння фокусуватися, працездатність, все це надзвичайно важливо при роботі з артистом. Особливо при постійно щільному графіку протягом 7 місяців».

І це справжня правда. Мені кілька разів довелося розмовляти з Джудом Лоу, і щоразу я була підкорена не лише його харизмою, стилем, але й щирістю та добрим ставленням до співрозмовника. Під час однієї з таких розмов, що відбувалася ще за часів пандемії, Джуд поділився своїми думками про те, як з віком поступово змінювалося його артистичне самосприйняття.

У цьому важко було не оцінити, як його здатність до аналізу, так і до самоіронії. Отож, себе 20-річного він порівняв із «мінним полем», хоча б тому, що кожне прийняте ним рішення могло б виявитися останнім для нього, як актора. Період 30-х, він назвав періодом «Боже мій, здається, я виживу!». І тільки, коли йому виповнилося 40, він усвідомив: «О боже, виявляється у запропонованих мені ролях нарешті стало більше текстури». Ось чому він насолоджується своїм сьогоднішнім становищем актора, коли ніхто більше не очікує від нього перетворення на золотого хлопчика чи «прекрасного юнака».

У той же час його тішить той факт, що раптом багато його персонажів стали сприйматися як «молоді»: молодий Папа чи молодий Дамблдор. Говорячи про цей феномен, він робить свої фірмові «великі очі», розкриває руки і ледве підвищивши трохи хрипкий голос вигукує: «І мені це подобається! Я наполягаю на тому, щоб відтепер ім'я «молодий» супроводжувало опис усіх персонажів, яких я граю!» Розпливаючись в посмішці, він продовжує: «Дуже весело, що мого Дамблдора люди називають «молодим». Хоча він напевно найстаріший персонаж у фільмі. У всякому разі, я відчував себе найстарішим актором на знімальному майданчику. Але незважаючи на це, я почуваюся тепер набагато комфортніше, ніж останні десять років».
Джуда Лоу так і хочеться порівняти з благородним сортом віскі: витриманим, чудовим і тому трохи небезпечним. Недарма він знявся у рекламному відео віскі Johnnie Walker Blue, знятим сином знаменитого британського режисера Рідлі Скотта. "Парі джентльмена" Джейка Скотта - це не просто реклама, а справжня короткометражка, яку варто подивитися на великому екрані. Крім того, Джуд нещодавно став "обличчям" легендарного італійського бренду Brioni. Причому разом зі своїм старшим сином, Раффом, неймовірно на нього схожим. Схоже, стиль Лоу ніколи не вийде із моди.

Далі у форматі коротких цитат з наших розмов торкнемося найцікавішого:

ПРО АКТЕРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ
Я не знаю, хто це був, але хтось одного разу сказав, що 70% акторської майстерності — це слухати, з чим я згоден.

ПРО ТЕ, ЩО ВАЖЛИВІШЕ ПРИ ВИБОРІ ПРОЕКТУ
Люди, насамперед люди. В першу чергу я дивлюся на людей, зібраних на проекті: що вони робили раніше, чи це буде такий досвід роботи, який допоможе нашому спільному розвитку? А все від того, що з цікавими, талановитими, здатними до співпраці людьми шанс зробити щось цікаве, безперечно, високий. Крім того, я не надто люблю повторюватися, мені часто цікаво спробувати те, чого я ніколи до цього не робив. Згодом до мене прийшло розуміння, що страх, який виникає, коли мені пропонують взяти участь у абсолютно новому для мене проекті, іноді позитивно впливає і є двигуном для подальшого розвитку. У той же час, я не маю списку жанрів, у яких мені хотілося б спробувати себе. Швидше, я як човен, що дрейфує у відкритому морі, сподіваючись, що до його корми приб'ється щось цікаве.

ПРО РОБОТУ НАД ОБРАЗОМ «ПАПИ»
Під час роботи над зйомками серіалу «Молодий Папа» я відчував себе так, начебто став почесним членом італійської родини. Я обожнюю Італію. Я люблю туди приїжджати, мені подобається там працювати, але саме ця конкретна знімальна група справді вийшла згуртованою командою. Ми всі отримували величезне задоволення під час роботи над зйомками. Так що так, я сам сподіваюся, що ми знову зберемося для спільної роботи. Адже Паоло Соррентіно неймовірно творча людина. Він завжди щось робить, щось пише, щось думає. Так що я сподіваюся на продовження, так.

ПРО ВЧИТЕЛІВ
Я вважаю, що головна риса, яка вирізняє хорошого вчителя, це терпіння. Мої обоє батьків були за професією вчителями. І хоча я сам ніколи не був їхнім учнем, вони багато чого мене навчили в житті. Вони обидва були неймовірно терплячі і щедро дарували нам із сестрою своє кохання, проводивши з нами багато часу. Я і моя сестра, вибрали для себе артистичні професії, ставши першопрохідниками у цьому сенсі. Моя сестра художниця, а я актор і ми непогано справляємось із нашою роботою. Я впевнений, що не останню роль відіграла батьківська підтримка. Вони завжди заохочували нас слідувати нашим мріям. До речі, я завжди уявляв, що Альбус Дамблдор, якого я граю у фільмі «Фантастичні звірі: Таємниці Дамблдора» схожий на персонажа, зіграного Робіном Вільямсом у «Товаристві мертвих поетів». Я впевнений, що важливо розпалювати в учнів цікавість та прагнення до пошуку самого себе.

ПРО СІМ'Ю
У мене шестеро дітей. Ні, я ніколи не уявляв це, коли був молодий. Але я їх дуже люблю. І вони безперечно не дають мені старіти. 

Іноді ми збираємося разом за одним столом. Скажу, що бачити їх усіх разом у такому неймовірно широкому діапазоні віку просто чудово, справді чудово! І бачити своїх батьків серед них для мене приємніше подвійно, тому що мої батьки не мали великих сімей. Мої батьки були сиротами і обидва були усиновлені. Прийомні батьки, які їх доглядали, на щастя, в обох випадках були неймовірно добрими людьми. Але й ті, й інші були літніми. Тому вони померли тоді, коли мої тато і мама були ще дуже молодими. Тому мої батьки довго не мали жодної іншої сім'ї, крім тієї, яку вони створили самі. Можливо, саме тому нам із сестрою дісталася місія зі збільшення клану Лоу, і я радий, що нам це вдалося повною мірою.

ПРО ДІТЕЙ
Мій старший син, Рафферті, хоч і неймовірно схожий на мене, все ж таки є самостійною людиною. Втім, як і усі мої діти. Для мене це неймовірна втіха бути батьком. Звичайно, я бачу у дітях трохи самого себе, трохи їхніх матерів. Але найголовніше, я бачу, як ця людина росте та розвивається прямо на моїх очах. Хіба це не диво?

ПРО КРАЩУ ЖИТТЄВУ ПОРАДУ
Ніколи не забуду, як моя мама одного разу сказала, що життя — це подорож з одного кінця в інший, і якщо йти туди прямо найкоротшою і найзручнішою дорогою, то подорож буде недовгою і, головне, дуже нудною. Але якщо йти, то вгору, то вниз, то життя буде набагато різноманітнішим і тому набагато цікавішим. Крім того, якщо піти таким шляхом, то подорож триватиме набагато довше, а значить і часу в тебе буде більше.

КРАЩЕ ПОСЛАННЯ СВІТУ
Мені подобається послання мого героя Ленні: "Не чекайте, що інші люди дадуть вам відповідь, ви повинні самі знайти відповідь і посміхнутися". (сміється)

Над матеріалом працювала Лєна Бассе