Один із найпрестижніших кінофестивалів відзначив цього року 40-й ювілей. Він вважається наймолодшим серед так званої «Великої п'ятірки», до якої входять кінофестивалі, що відбуваються у Венеції, Каннах, Берліні і Торонто. Крім того, Санденс, серед них єдиний фестиваль, конкурсна програма якого повністю складається із незалежного кіно.
Перш ніж розібратися в тому, що являє собою незалежне кіно, заглянемо в історію створення самого фестивалю.
Все почалося понад 45 років тому, коли в серпні 1978 року американський кінопродюсер на ім'я Стерлінг Ван Вагенен вирішив звернути увагу представників кіноіндустрії на його рідний штат, Юта, який, безумовно, мав багато переваг, але точно не був меккою у світі кіно. Заручившись підтримкою Роберта Редфорда, який тоді ще був одружений з його двоюрідною сестрою, заповзятливий продюсер вирішив виправити це становище і організував у столиці штату Солт-Лейк-Сіті кінофестиваль із нехитрою назвою «Юта/Американський Кінофестиваль».
Потрібно відзначити, що Роберт Редфорд мав при цьому свою власну мету, а саме підтримати незалежне американське кіно, яке зазнало до цього часу чергової кризи. Але навіть неймовірний авторитет знаменитого голлівудського актора не допоміг організаторам фестивалю досягти помітного успіху: після того, як вони запросили всіх своїх друзів, кількість гостей не перевищила 150 осіб.
Тому невдовзі було вирішено перенести збитковий фестиваль як у часі, так і у просторі: з серпня на січень, зі столиці до невеликого містечка, Парк-Сіті, розташованого у Скелястих горах. Після того як у 1958 році тут закрилася остання шахта з видобутку срібла і гірське обладнання пристосували під лижні підйомники, розташоване за 50 км від столиці містечко, стало успішно перетворюватись у гірськолижний курорт. Організатори фестивалю вирішили спокусити представників кіноіндустрії, додавши до програми перегляду нових фільмів можливість катання на гірських лижах. І вони не помилилися.
Не останню роль зіграв і той факт, що неподалік цього містечка, Роберт Редфорд ще в 1968 придбав ранчо, назвавши його «Санденс» на честь свого кіногероя з фільму «Буч Кессіді та Санденс Кід». Звучна назва передалася й Інституту, який почав проводити щорічні безкоштовні семінари для незалежних кінематографістів-початківців, де їм допомагали оформлювати ідеї та готували до пітчингів. Таким чином, Інститут став головним організатором фестивалю. А вже з 1985 року так почав називатися і сам фестиваль.
Таким чином, менш ніж за дві годині польоту на літаку з Лос-Анджелеса відкрився фестиваль, який став не тільки зимовим притулком для творців незалежного кіно, але й протягом багатьох років, Санденс був місцем, де молоді талановиті режисери та сценаристи мали можливість показувати свої фільми, не будучи частиною хоч і налагодженої, але неприступної машини на ім'я Голлівуд. Саме тут здобули перше визнання такі режисери, як Квентін Тарантіно після прем'єри його дебютної картини «Шалені пси» та Стівен Содеберг, який власноруч привіз на фестиваль єдину копію «Секс, брехня та відео». Саме тут відбулася прем'єра фільму Річарда Лінклейтер «Перед світанком», який започаткував культову трилогію.
Крім того, Санденс не лише арена, де фільми знаходять своїх глядачів, а й ринок, де вони знаходять своїх покупців. Тут вирішилася прокатна доля «Мементо», одного з перших фільмів Крістофера Нолана.
Не останню роль при цьому зіграв Стівен Содеберг, який підтримав молодого британського режисера. Саме про це згадував Крістофер Нолан, який цього року був присутній на ювілейному фестивалі вже як один із найвідоміших світових режисерів. Приймаючи спеціальний приз під назвою «Першопрохідник», Нолан зауважив, що не вважає себе «незалежним режисером» хоча б тому, що таким бути просто неможливо. «Художники та поети можуть бути незалежними, бо вони можуть творити поодинці, а коли знімаєш кіно, ти залежиш від людей, які працюють разом з тобою. Саме тому так важливо, хто опиниться поруч з тобою».
Звичайно, якщо дивитися з такого боку, незалежного кіно справді не існує. Але так повелося, що кіно в США прийнято розділяти на студійне і не студійне. Студійним вважається кіно, зняте на гроші великих голлівудських студій, число та назви яких постійно змінювалися. Довгий час у «велику п'ятірку» входили Уолт Дісней, Уорнер Брозерс, Парамаунт, Юніверсал та Коламбія Пікчерс. Цікаво, що й самі голлівудські студії спочатку створювалися, як незалежні. Адже кіновиробники в масовому порядку поїхали в Лос Анджелес після спроби Тома Едісона в 1909 монополізувати кіноіндустрію, що набирала на той час зростання на Східному узбережжі США.
Мабуть, така вже доля незалежного кіно, прагнути зрештою до встановлення власних правил, а отже, і змушувати інших їм підкорятися або хоча б на них озиратися.
І як тут не озирнутися, якщо 80-85% зборів кінопрокату припадають саме на студійні фільми. Тому й успішними найчастіше вважаються ті «індіси», які купуються саме голлівудськими студіями.
За час існування Санденса тут неодноразово укладалися мільйонні угоди. Рекордним, як і раніше, вважається продаж у 2016 році дистриб'юторських прав на фільм Нейта Паркера «Народження Нації», за які кіностудія Fox Searchlight заплатила $17.5 мільйонів.
Ну, а щодо штату Юта, то можна з упевненістю сказати, що Санденс пішов йому на користь. Парк Сіті став настільки популярним, що жителі міста, які колись щиро тішилися туристам з усього світу, останнім часом свою радість помітно зменшили. І це не дивно, адже під час проведення фестивалю кількість людей, які мешкають у місті, збільшується у 5 разів, які беруть участь у створенні величезних заторів на його вулицях. Схоже, потенціал цього міста вже досяг межі свого розвитку.
Не секрет, що і Голлівуд останніми роками переживає чергову кризу, а з нею і незалежне кіно. Найбільша угода на Санденсі цього року відбулася під час продажу страшилки під назвою «Те, що всередині», яку Нетфлікс придбав за $17 мільйонів. З урахуванням останньої інфляції, це не так уже й багато. Натомість масовий глядач матиме змогу побачити цей фільм. Криза помітна і за кількістю фільмів, які брали участь у цьогорічному конкурсі. Якщо у докоподібні часи їх було по 14-16 фільмів на кожен конкурс, то цього року у кожному конкурсі брало участь лише по 10 фільмів. Говорять, що наступного року їх буде ще менше. Схоже, що не лише студії, а й інвестори так званого «незалежного кіно» завмерли в очікуванні приходу епохи штучного розуму.
І тому, можна погодитися з Крістофером Ноланом, по-справжньому незалежного кіно і справді не існує. Хоч як не крути, але всі ми залежні один від одного.
Далі буде!**********
Лєна Бассе,
Санденс,
2024
