77-й Каннський кінофестиваль завершився 25 травня 2024 року
Так склалося, що вперше у житті я не подивилася фільм, який виграв головний приз - Palme d‘Or- під час самого фестивалю. Поперше, я не дуже намагалася подивитись цей фільм, хоча інші фільми американського режисера, Шона Бейкер, знаю і люблю. Він дуже талановитий режисер, в його фільмах завжди присутня несподіваність, запал і якийсь інший погляд на світ.
Що до його нового фільму, якось так сталося, що мені вистачає обридла від російських олігархів у житті і тому я просто не захотіла на них дивитись ще і на екрані. Та ще і джанкети були саме у той же час. Але слухаючи багатьох інших колег, сприймаю вибір жюрі як компроміс. І мені, це мʼяко кажучі, не подобається.
Це богуязливе жюрі, як на мене, яке не було здатне призначити кращою акторкою Карлу Софію Гасконь, тобто дати приз транс-акторці, а розбавило її ще трьома цисгендирнима. Хоча роль, яку Карла зіграла, до речі, блискуче, була саме транс і тому це був би логічний крок.
Також і з головним призом: дати іранському фільму тільки «спеціальний» приз жюрі? Що це, як не страх бути звинуваченими у занадто політичної заангажованості? Тобто, Мохамма́д Расуло́ф, який був засуджений в Ірані не побоявся знімати кіно проти режиму, а американка Грета Гервіг, яка виступає за фемінізм, сидячи на Лазурному березі побоялась дати Золоту пальмову гілку фільму про жінок, які живуть і протистоять авторитарному режиму?
Чому не підтримати їх хоча б таким способом? Тим паче, що якість фільму Насіння священного Инжиру була не менше аніж у фільмах Фархаді: історія, діалоги, суспенз, та головне - акторська гра. Чому не дати приз трьом акторкам з цього фільму, які зіграли мати та дочок? Чи присудити цей приз тільки Сохеліі Голестагі, яка створила влучний портрет матір та жінки головного судового слідчого. Неможливо не співчувати її героїні, яка розривається між тим щоб слухати не тільки свій розум, але і серце. Нарешті вона все ж таки робить свій непростий вибір. І хоча можно сперечатися що до фіналу, але цей фільм з тих, що залишаються в історії кіно. Але ні, «спеціальний приз жюрі».
Насправдi, я дуже розчарована. Як можно бути такими боягузами? І щоби у третє вже нічого не писати. Коли ми побачимо вже російський фільм про боротьбу з режимом? Якісний, знятий талановитим режисером, вартий золотої пальмової гілки? Уявили собі таке? Ні? Ось і я не уявляю. Це фото я зробила пiд час прес-конференції після церемонії закриття. Журналістам там вдалось задати тільки два питання: перше було за кращу жіночу роль, друге саме за «Анору»: за що?
Грету Гервіг чомусь привела слова Лілі Гледстоун, що на її думку фільм був побудований дуже класично, як з підручника та нагадував фільми Любіч, але з совсім іншим, чеснішим та неочікуваним поглядом на історію.
Таким чином, на церемонії закриття були вручені такі основні нагороди:
- Золота пальмова гілка: фільм«Анора»режисера Шона Бейкера.
- Гран-прі: картина «Все, що ми уявляємо як світло» індійського режисера Паял Кападія.
- Приз журі: фільм «Емілія Перес» Жака Одіара.
- Найкраща жіноча роль: приз розділили чотири акторки з фільму«Емілія Перес»— Зої Салдана, Селена Гомес, Карла Софія Гаскон і Адріана Пас.
- Програма «Особливий погляд»: переможцем стала китайська драма«Чорний пес».
#щоденниканн2024 Лєна Бассе
