77-й Каннський фестиваль добігає кінця, і перш ніж підбити остаточні підсумки, хочеться відзначити найкращі фільми його другої половини.
Одразу варто сказати, що в програмі другої половини фестивалю було значно більше цікавих, оригінальних і просто якісно знятих кінострічок. Якщо в першій половині важко було назбирати навіть п’ять фільмів, гідних окремої згадки, то в другій половині легко можна було б вибрати навіть десятку таких робіт. Важко сказати, чому фільми в програмі розподілилися настільки нерівномірно.
Перше, що спадає на думку, — це те, що перша половина фестивалю традиційно вважається більш престижною. На відкриття приїжджає багато знаменитостей, які залишаються ще на кілька днів. Звісно, такі видатні режисери, як Френсіс Форд Коппола, Пол Шредер чи Девід Кроненберг, мають багатий доробок фільмів із зірковим акторським складом. А зірки завжди відігравали важливу роль у підтримці будь-якого кінофестивалю, особливо Каннського.
Інше питання — чи є минулі успіхи режисерів гарантією якості їхніх нових картин. Фільми, які цього року привезли Коппола, Шредер і Кроненберг, прямо скажемо, не стали найкращими у їхній кар’єрі. Водночас роботи багатьох молодих режисерів, а також тих, хто лише нещодавно здобув визнання серед критиків і синефілів, цього разу викликали щирий інтерес.
The Apprentice/Ученик *** 3 з 4
Один із найбільш політично заряджених фільмів Офіційного конкурсу Каннського фестивалю. Алі Аббасі, ірано-данський режисер, відомий своїми попередніми фільмами, такими як На кордоні, що здобув перемогу в секції Особливий погляд Канн у 2018 році, та Святий павук, який увійшов до Офіційного конкурсу Каннського кінофестивалю у 2022 році, вперше представив на фестивалі англомовний фільм.
Ця стрічка розповідає про початок кар'єри Дональда Трампа (у виконанні Себастіана Стена) як підприємця у сфері нерухомості в Нью-Йорку 1970-х років. Основна увага приділена його стосункам із Роєм Коеном – скандальним юристом, відомим тим, що вів справу подружжя Розенбергів. Коен не лише допоміг молодому Трампу закріпитися в Нью-Йорку як успішному бізнесменові, а й наставляв його, навчаючи «стратегій», які Трамп використовував протягом усього життя, навіть у президентській кампанії. Рой Коен запропонував йому свої «три правила»: завжди атакувати, ніколи не визнавати помилок і завжди заявляти про перемогу, навіть у разі поразки.
Крім того, фільм дає уявлення про стосунки Трампа з його родиною: матір’ю, старшим братом і батьком, чию схвальну оцінку він прагнує здобути. Вже будучи успішним і перспективним магнатом, Трамп знайомиться з чеською моделлю Іваною (у виконанні болгарсько-американської акторки Марії Бакалової) і наполегливо домагається її руки, аж поки вона погоджується стати його дружиною.
На пресконференції Себастіан Стен описав свою підготовку до ролі Дональда Трампа як інтенсивний і глибокий процес. Він пояснив, що весь свій час присвятив вивченню Трампа — слухаючи його через навушники, на телефоні, на YouTube — фактично живучи з його голосом і манерами 24/7. Він навіть слухав його промови під час прогулянок, подорожей і навіть у ванній кімнаті, повністю занурившись у роль.
Джеремі Стронг, який заслуговує Оскар за виконання ролі Роя Коена, не зміг бути присутнім на прем’єрі в Каннах через роботу в нью-йоркському театрі, але передав через Алі Аббасі заяву, в якій проводив історичну паралель між авторитарними фігурами, такими як Сталін, Мао та Геббельс, і колишнім президентом США Дональдом Трампом, особливо в їхньому ставленні до преси. Він критикував риторику Трампа, який називав великі новинні організації «фейковими новинами» і «ворогами народу», стверджуючи, що це є частиною ширшого нападу на саму правду. Також він підкреслив вплив наставника Трампа – Роя Коена, описавши його як майстра маніпуляцій і обману, чиї тактики продовжують формувати сучасну політику. У заяві також йшлося про те, що спадщина Коена призвела до небезпечного викривлення правди в сучасному світі.
Водночас фільм не є фарсом чи карикатурою.
«The Apprentice» бездоганно відтворює зернистість і текстуру 16-міліметрових новинних камер 1970-х років, а в міру того, як сюжет переходить у наступне десятиліття, візуальний стиль змінюється на формат телевізійної трансляції, відображаючи еволюцію естетики новинного мовлення.
Parthenope/Партенопа ** 2 from 4
Італійський режисер Паоло Соррентіно представив на 77-му Каннському кінофестивалі свій фільм «Партенопа», який можна розглядати як любовний лист Неаполю. Історія розповідає про життя прекрасної Партенопи – від її народження у 1950 році до сьогодення, де вона постає професоркою антропології, відображаючи еволюцію самого Неаполя. Фільм передає складний і багатогранний образ цього міста через життєвий шлях головної героїні..
На пресконференції Соррентіно висловив своє захоплення зображенням меланхолії, смутку та надій, пов'язаних із плином часу, що й спонукало його створити цю масштабну історію про подорож жінки крізь життя.
26-річна дебютантка Челесте Далла Порта, яка зіграла головну роль, поділилася, що цей фільм відображає її власний особистісний ріст – перехід від безтурботної юності до усвідомлення відповідальності своєї акторської кар'єри. Відома італійська актриса Стефанія Сандреллі втілила образ дорослої Партенопи.
Гері Олдман, який зіграв американського письменника Джона Чівера, поділився своїм ентузіазмом щодо участі в проєкті, зазначивши, що він був готовий приєднатися, незалежно від розміру своєї ролі.
Фільм також є алегорією Неаполя, а розвиток Партенопи відображає характер міста. Соррентіно зазначив, що в юності Партенопа уособлює таємничість Неаполя, а з роками вона стає символом його свободи та спонтанності.
Митцем, відповідальним за неймовірну красу, створену на екрані у фільмі Соррентіно «Партенопа», є Дарія Д’Антоніо. Як операторка, вона не вірить у чоловічий чи жіночий погляд, а у людський погляд, який залежить від досвіду кожної людини. На пресконференції вона також зазначила, що як художниця прагнула передати три речі: красу, таємничість і свободу. І їй це вдалося. Фільм такий же красивий, як і сама Партенопа.
The Seed of the Sacred Fig/ Насіння Священного Інжиру **** 4 from 4
Перед початком фільму на екрані з’являються титри, які повідомляють, що він був знятий у таємниці, адже «коли немає шляху, його потрібно створити». У минулому фільми Расулофа призводили до заборон на виїзд та тюремних строків у його рідному Ірані, де він неодноразово стикався з жорсткою цензурою.
Коли Расулоф був у в’язниці, один із працівників юридичної адміністрації відвів його вбік і сказав йому, "Кожного дня, коли я йду до в'язниці і дивлюся на двері, на ці величезні тюремні двері, я думаю про себе: коли я повішуся на цих дверях? Моі діти постійно запитують, що я роблю цілий день.” І це дало йому початковий поштовх для оригінальної ідеї нового фільму: Насіння Священного Інжиру
Іман, амбітний юрист, якого щойно підвищили до державного слідчого, крiм значного підвищення зарплати ще отримує краще житло для своєї сім’ї: дружини (роль виконує акторка та активістка протесту проти хіджабу Сохейла Голестані) і двох студенток-доньок (Сетарех Малекі та Махса Ростамі).
Однак підвищення майже одразу приносить йому розчарування і напруження: Іман, розважливий і порядний чоловік, вражений тим, що від нього очікують лише формального схвалення смертних вироків, навіть не читаючи доказів. Йому повідомляють, що відтепер він повинен бути потайним із друзями та родиною, адже злочинні угруповання можуть загрожувати йому або розголошувати його особисті дані, щоб чинити на нього тиск. Найфатальнішим є те, що Іману видають пістолет для захисту його сім’ї. Приходячи з роботи до дому, Іман безтурботно залишає зброю лежати у тумбочцi.
Коли в Ірані вибухають протести проти хіджабу, загострюється I oбстановка вдома Iмана. За вечерею він холодно докоряє своїм дочкам за їхні бунтарські феміністичні погляди та звинувачує їх у тому, що вони піддалися пропаганді ворогів і іноземних агентів. "Яких іноземних агентів?" – запитують дочки, але Іман похмуро відмовляється пояснювати. Коли його дружина і дочки допомагають наляканій молодій протестувальниці, яка постраждала від пострілу поліції в обличчя, це також потрібно приховувати від Імана. А потім трапляється катастрофа – зникає його пістолет. Наповнений дедалі більшою підозрою, образою та люттю, Іман починає підозрювати, що одна з жінок у його сім’ї взяла зброю і бреше йому.
Історія розвивається неквапливо й виважено, плавно перетворюючись із детективу на глибоку сiмейну драму, яка відчувається як драма всієї країни в мініатюрі.
«Насіння священного інжиру» — назва відсилає до дерева, в якому молоді пагони душать старий стовбур, тобто нове покоління, представлене дочками, кидає виклик старому, так само як молоді пагони інжиру витісняють старе дерево. Це натякає на те, що зміни неминучі, навіть у системі, створеній для їхнього придушення.
Коли «Насіння священного інжиру» було оголошено серед учасників цьогорічного Каннського кінофестивалю, іранський уряд допитав акторів і знімальну групу, наклавши на них заборону на виїзд. Менш ніж за тиждень до початку фестивалю, Расулоф був засуджений до восьми років ув’язнення. Він разом із кількома членами знімальної групи втік до Європи й досі перебуває у вигнанні.
«Насіння священного інжиру» — найкращий фiльм фестивалю, це смілива відповідь на авторитаризм, з чудовой акторськім ансамблем і з майстерною операторською роботою.
The Substance/Субстанция *** 3 from 4
Класичний боди-хоррор французької режисерки Форалі Коржеа довгий час залишався фаворитом фестивалю — про нього говорили, захоплювалися сміливістю однієї з виконавиць головної ролі, Демі Мур, а самому фільму пророкували чи не головний приз.
І справді, історія, що розгортається на екрані, зачаровує з перших хвилин і тримає в напрузі до самого фіналу. В центрі сюжету — старіюча голлівудська зірка, яка вдається до ін’єкцій із магічною хімічною субстанцією. Вона дає змогу буквально вивільнити з себе свою кращу і молодшу версію. Процес омолодження супроводжується фізичним розділенням тіла: на молоде та оригінальне, яке існувало до процедури. Однак, щоб зберегти результат, необхідно підтримувати обидва тіла та чергувати їх використання: протягом одного тижня жити в молодому тілі, а наступного — повертатися до старого, яке є матричною оболонкою. Припинити процес можна лише, залишившись у своєму початковому тілі. Інакше молоде тіло не зможе існувати самостійно.
Це і стає найбільшою проблемою для Елізабет Спаркл, роль якої блискуче виконала Демі Мур. У ролі молодої версії героїні знялася Маргарет Квеллі, донька Енді Макдавелл. Їхній дует допоміг режисерці довести тему омолодження до логічного та потужного фіналу. Іншими словами, тема розкрита повністю.
Цей фільм щонайменше заслуговує на приз за найкращий сценарій.
Хоча, безумовно, Демі Мур заслуговує на Оскар.
Flow/Потік **** 4 from 4
Неймовірний анімаційний фільм молодого латвійського режисера Гінтса Зілбалодіса вражає уяву навіть найдосвідченіших кіноманів. Створена за допомогою Blender, відкритоi програми для 3D-графіки, ця історія про маленького чорного кошеня, яке рятується від повені, тримає глядачів у напрузі протягом двох годин.
Під час прем’єрного показу режисер зазначив, що, на відміну від його попередньої роботи Away, яку він створював наодинці протягом чотирьох років, сидячи у своїй кімнаті, цей фільм уже став результатом спільної роботи з командою однодумців. Саме тому цього разу головний герой, борючись зі стихією, знаходить товаришів по нещастю, а не залишається наодинці зі своїми випробуваннями.
У фільмі немає діалогів, але використання справжніх звуків тварин для озвучення персонажів зробило їх ще реалістичнішими. Усе це викликає широкий спектр емоцій — радість, смуток, злість, здивування і, звичайно, страх.
