Світова прем’єра "Марії" Пабло Ларраїна: Джолі, Каллас і трагедія в октаві
Світова прем’єра фільму "Марія" режисера Пабло Ларраїна відбулася цього серпня на 81-му Венеційському кінофестивалі. Інтерес до стрічки був настільки великий, що після показу організатори не змогли впустити на пресконференцію всіх охочих журналістів і кінокритиків. Люди чекали під палючим сонцем, лише щоб побачити Анджеліну Джолі — яка, до речі, виглядала неймовірно ефектно у новому образі білявої красуні в чорній оксамитовій сукні. Деякі мої талановиті й темпераментні італійські колеги навіть були готові заспівати арії, щоб привернути її увагу — і це, здається, спрацювало.
Фільм Ларраїна розповідає про Марію Каллас — американсько-грецьку оперну співачку-сопрано, яка провела свої останні роки в Парижі, живучи здебільшого в ізоляції в компанії лише покоївки Бруни (Альба Рорвахер), дворецького Ферруччо (П'єрфранческо Фавіно) та двох стареньких пуделів, Піксі й Джедди, подарованих їй колись Аристотелем Онассісом. Саме той харизматичний, зарозумілий мультимільйонер, який згодом розбив їй серце — їхні стосунки трагічно завершилися у 1968 році, коли Онассіс одружився з Жаклін Кеннеді, вдовою американського президента.
Як і в попередніх фільмах Джекі (2016) та Спенсер (2021), Марія завершує неофіційну трилогію Ларраїна про культових жінок у найбільш вразливі моменти їхнього життя. Але ця стрічка, можливо, найпохмуріша з усіх. Дивитися її без сліз — майже неможливо. Водночас це і кінематографічна одіссея глибокої поваги до Каллас, життя якої перетворилось на справжню трагічну оперу.
Ймовірно, співачка страждала на нервово-м’язове захворювання, яке вплинуло на її голос у 1960-х роках і призвело до залежності від медикаментів. Марія Каллас померла від серцевого нападу 16 вересня 1977 року, у віці лише 53 років.
Фільм Ларраїна — це не просто біографія, а повноцінна кінематографічна опера з увертюрою, актами, аріями, хором і кодою. Режисер, який із дитинства захоплювався оперою, на пресконференції розповів:
«Я був дуже щасливою дитиною. Ми з мамою майже щотижня відвідували оперний театр у Сантьяго. Іноді ми дивилися Тоску чи інші постановки Каллас — але, звісно, вже без неї. І щоразу, коли поверталися додому, мама казала: “А тепер я покажу тобі справжню Каллас” — і вмикала касету. Тож я виріс, слухаючи її голос, хоч і ніколи не бачив її наживо».
Фірмовим прийомом Ларраїна став великий план — він знову використовує його майстерно, але цього разу ще інтимніше. У Марії ми бачимо обличчя Анджеліни Джолі під час не лише акторських сцен, а й виконання арій. Перша ж сцена — емоційно знищуючий крупний план, у якому Джолі втілює Каллас під час виконання «Ave Maria». Об’єктив буквально дихає поряд з нею — здається, чуєш серцебиття акторки.
То скільки ж у фільмі справжньої Джолі, а скільки — Каллас?
«Іноді 5% Анджеліни і 95% Марії, іноді 1%, іноді 30%, а в деяких моментах 50%», — каже Ларраїн.
Але щоб досягти такого злиття, Джолі довелося готуватись сім місяців, з яких перші два вона присвятила виключно диханню та поставі. Вона також вивчила італійську, якою її героїня іноді говорила й співала.
На завершення пресконференції Анджеліна Джолі поділилася зворушливими словами:
«Я дуже люблю цю жінку. Для мене її спів — це голос подруги. І коли я бачу, як люди реагують на фільм, коли вони сумують за нею, я відчуваю жаль. Тому що наприкінці життя, та й більшість його, вона почувалася страшенно самотньою. У неї не було мами поруч. Не було тих, хто б по-справжньому піклувався. А критики були жорстокими, коли вона втрачала голос. Вона, мабуть, навіть не підозрювала, що колись про неї говоритимуть з такою любов’ю. Це сумно, правда?»
Лєна Бассе, Венеція 2024
