«If I Had Legs I’d Kick You»: коли материнство нагадує фільм жахів
Якби у батьківства було офіційне гасло, воно, мабуть, звучало б так: «Це не повинно бути так». Але воно завжди — саме так. Іноді ти тримаєшся за життя на волосині роками. Почуваєшся відповідальним за все й водночас нездатним на будь-що. Твій партнер десь далеко — капітанує на кораблі. Твоя донька раптом захворіла на загадкову недугу, що позбавляє її можливості їсти. А твій дім затоплює після важкого дня, і дірка в стелі здається порталом у серце небуття.
Усе це — щоденна апокаліптика Лінди, психотерапевтки з Монтаука, яку з майже болісною правдоподібністю грає Роуз Бірн. Її нервове виснаження зливається з реальністю: дрібні неприємності сприймаються як катастрофи, а справжні катастрофи — як дивні жари снів. Але хіба могло бути інакше? Життя саме по собі — найхаотичніша сила у Всесвіті, і смішно думати, що процес його творення підкориться жорстким очікуванням.
Саме цю ідею досліджує Мері Бронстін у своїй новій роботі “If I Had Legs I’d Kick You” — першій повнометражній картині режисерки з часів “Yeast” (2008). І цей фільм далекий від будь-якого «мамблкору» — це нервова, майже сюрреалістична історія про матір, чия дочка не може самостійно їсти й живе завдяки живильній суміші через трубку в животі.
Камера оператора Крістофера Мессіни тримає Лінду в тісних, задушливих крупних планах, стираючи кордон між реальністю та її тривогами. Донька перетворюється на тінь, голос, відображення у дзеркалі заднього виду — ніби втілення внутрішньої паніки матері. І коли в її стелі з’являється чорна діра, що росте з кожним днем, стає зрозуміло: перед нами не просто драма, а космічний жарт долі, де хаос — єдина форма правди.
Бронстін знімає материнство не як святу місію, а як безумний акт виживання, у якому страх і сміх зливаються в одне. Її фільм — гіпнотичний, болісний і водночас неймовірно смішний — ближчий до “Uncut Gems” або “Eraserhead”, ніж до “Gilmore Girls”.
“If I Had Legs I’d Kick You” — один із найчесніших фільмів про сучасне материнство. Він показує, що навіть коли здається, що життя розвалюється на шматки, можливо, саме так воно і має бути.
Лєна Бассе, Санденс
