Щороку в травні Канни нагадують світу просту істину: кіно - це свято. І 13 травня, коли перші гості піднялися сходами Гранд Театру Люм’єр, 78-й Каннський міжнародний кінофестиваль офіційно розпочав свою нову історію. Червона доріжка сяяла сукнями haute couture, спалахами камер і знайомим ритуалом фестивального вечора. Фотографи вигукували імена, натовп за бар’єрами аплодував, а актори й режисери піднімалися знаменитими сходами Палацу фестивалів, туди, де на два тижні зосереджується пульс світового кіно.
Серед гостей були президентка журі цього року Жульєт Бінош, члени міжнародного журі, а також команда фільму-відкриття: режисерка Амелі Боннен та актори її стрічки «Залиш один день».
Церемонію відкриття провів французький актор Лоран Лафіт - член легендарної трупи Комеді Франсез і один із найхаризматичніших артистів французької сцени. У Каннах він уже вів церемонії у 2016 році, тож його повернення на сцену фестивалю виглядало як приємна традиція.
Та головний момент вечора виявився несподівано тихим. Коли в залі згасло світло, на сцену вийшла Мілен Фармер у чорному вбранні, з вогняним волоссям і майже гіпнотичною зосередженістю. Вона виконала пісню-прощання для свого друга, режисера Девіда Лінча, який пішов із життя у січні.
Під акомпанемент піаніста прозвучали слова:
«Усюди, усюди — це божевілля —
я відчуваю тебе поруч, усюди,
у меандрах довгого сну».
Цей музичний триб’ют став найтоншою й водночас найемоційнішою нотою церемонії — її справжньою кульмінацією. Французи, на відміну від голлівудської традиції великих жестів, вшанували пам’ять режисера делікатно й поетично. Для Фармер цей жест був особливо особистим. Співачка давно захоплюється творчістю автора «Твін Пікс» та «Малголланд Драйву». Ще у 1991 році вона записала пісню, натхненну його фільмом «Людина-слон». І сам Каннський фестиваль має власну історію з Лінчем: у 1990 році режисер отримав Золоту пальмову гілку за свій шаленний і чуттєвий фільм «Дикі серцем».
Попереду майже два тижні прем’єр, відкриттів і суперечок. Але вже перший вечір Канн-2025 подарував момент справжньої магії. І якщо Канни це місце, де кіно зустрічається зі сном, то цього вечора Майстер снів неначе на мить повернувся до свого улюбленого фестивалю.
Лєна Бассе, Канни
